Форми організації бізнесу

У підприємницькій діяльності одним з найважливіших є питання про форму її організації. Організаційно-господарською одиницею (первинною структурною ланкою) бізнесу є фірма (підприємство, організація, установа тощо), або компанія.

Фірма (компанія) - це загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприєм­ства. Вона відбиває лише той факт, що підприємство або організа­ція мають права юридичної особи, проте поняття «фірма» не відо­бражає організаційно-правового статусу підприємства. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяль­ності господарюючого суб'єкта.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну орга­нізаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

• кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

• хто є власником використаного капіталу;

• джерела майна як матеріальної основи господарської діяль­ності;

• межі майнової (матеріальної) відповідальності;

• спосіб розподілу прибутку і збитків;

• форма управління суб'єктом господарювання. Вибір органі­
заційно-правової форми підприємства залежить від багатьох чин­ників:

• відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена гене­рального партнера і обмежена молодшого партнера);

• оподаткування (податків фізичних осіб, подвійне оподатку­вання у корпораціях);

• потреба у фінансових коштах (власних, позичкових);

• управлінські здібності підприємця (команди менеджерів фірми);

• передбачувана тривалість існування фірми;

• можливість зміни власника.

З урахуванням названих та інших чинників підприємець:

• визначає потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов'язків залежно від поставлених цілей і завдань;

• вирішує питання про порядок створення статутного фонду підприємства (організації);

• вибирає форму організаційної побудови підприємства і схему управління ним;

• погоджує свій вибір з вимогами підприємницького права (пра­вової основи підприємництва).

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми під­приємницької діяльності: одноосібні володіння; партнерства (това­риства); корпорації.

Одноосібне володіння - це підприємство, власником якого є фі­зична особа або ж сім'я. Вона отримує певний дохід (прибуток), але несе весь тягар господарського ризику.

Одноосібні володіння мають такі переваги:

• оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтере­сах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках);

• у власника фірми витрати на організацію виробництва неве­ликі. Його управлінські рішення негайно втілюються життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Неве-
ликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями;

• одноосібному володінню властива простота в організації фір­ми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Недоліками одноосібного підприємництва є те, що:

• мають місце труднощі із залученням великих капіталів, влас­них фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку своєї справи. Через невисокий рівень плато­спроможності комерційні банки неохоче надають таким підприєм­цям великі кредити, вимагаючи вищу плату за користування ними;

• повна відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе майно, яке піде на сплату бор­гів кредиторам;

• відсутність спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, не­гативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не кожен здатний на це;

• невизначеність термінів функціонування. Підприємницька ді­яльність такої організаційної форми юридичне припиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захво­рювання або смерті одноосібного власника.

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємниц­тва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності пе­редбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступа­ють у партнерство, є договір.

Перевагами партнерства в порівнянні з одноосібними володін­нями є те, що:

• зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам;

• вдосконалюється управління фірмою. З'являється спеціаліза­
ція в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між парт­нерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів;

• велика свобода та оперативність господарських дій;

• як і одноосібні володіння, партнерства користуються подат­ковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподаткову­ється як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, а саме:

• необмежена відповідальність будь-якого товариства може за­грожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність;

• недостатність досвіду господарювання і несумісність інтере­сів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а ко­лективний менеджмент - негнучке управління товариством;

• непередбачуваність процесу і результатів діяльності товари­ства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

За ступенем участі засновників (парт­нерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додат­ковою та обмеженою відповідальністю.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товари­ство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товари­ство, статутний (складений) капітал якого поділений на частки ви­значених установчими документами розмірів. Учасники такого то­вариства відповідають за його боргами своїми внесками до статут­ного (складеного) капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному роз­мірі до внеска кожного учасника. Граничний розмір відповідальнос­ті учасників передбачається в установчих документах.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займа­ються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством визнається товариство, в якому ра­зом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені то­вариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні то­вариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товари­ства.

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відпо­відальність за боргами товариства.

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою фор­мою підприємницької діяльності, її власниками вважаються акціо­нери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації на­лежить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна части­на розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власни­ками акцій) і менеджерами.

Відповідно Закону України «Про акціонерні товариства» № 514- VI від 17 вересня 2008 року акціонерним визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кіль­кість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, ак­ціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (під­приємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акці­онерні товариства та приватні акціонерні товариства. Кількісний
склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може пе­ревищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки при­ватне розміщення акцій.

У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про змі­ну типу товариства - з приватного на публічне.

Перевагами корпорації (акціонерного товариства) є те, що:

• корпорація є найефективнішою формою організації підпри­ємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об' єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних на­прямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощуван­ня виробничого потенціалу;

• корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги ви­робництва або послуг. Це дає можливість отримувати прибуток, що постійно зростає; кожний акціонер, як співвласник корпорації, несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізич­ним особам;

• корпорація - це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необ­межені можливості для перспективного розвитку.

Недоліками корпоративної форми організації підприємницької діяльності є те, що:

• в корпорації мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління.;

• корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одини­цю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу.

Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім - дивіденди акціонерів, тобто фактично є пробле­ма подвійного оподаткування;

• у корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

2.

<< | >>
Источник: Грушко В.І., Наконечна О.С., Чумаченко О.Г.. Національні фінанси: Підручник. - К. : ВНЗ «Універси­тет економіки та права «КРОК»,2017. - 660 с.. 2017

Еще по теме Форми організації бізнесу:

  1. § 10.1. Організаційна структура управління біржею
  2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  3. 6.5 Ринок як форма організації суспільного виробництва
  4. Організаційні форми страхових фондів
  5. 31. Суть і види підприємств в ринковій економіці. Організаційно-правові форми підприємств.
  6. 49. Організація агробізнесу. Агропромислова інтеграція та її типи.
  7. 1. 3. Організація соціального розвитку територіальних громад відповідно до корпоративного підходу
  8. 3. 3. Організаційні форми реалізації соціального корпоратизму у функціональних секторах соціальної сфери міст
  9. 2.1. Використання інформаційних технологій в організації інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державного управління
  10. 2.1. Організація функціонування органів місцевого самоврядування в сучасному світі
  11. 4.4.1. Типи організаційної культури
  12. 3.3. Оптимізація взаємозв'язку процесу управління фінансовими ризиками з організаційною структурою підприємства
  13. Принципи організації оподатковування в ЄС, напрямки гармонізації податкового законодавства
  14. § 3. Організаційно-економічні форми підприємства
  15. 11.4.8. САНАЦІЯ ШЛЯХОМ РЕОРГАНІЗАЦІЇ (РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ)
  16. Організація фінансової роботи суб'єктів підприємництва
  17. Форми організації бізнесу
  18. Формування статутного капіталу суб'єктів підприємництва різних форм власності та організаційно - правових форм господарювання
  19. Суть, цілі, об'єкти та суб'єкти оцінки бізнесу та підприємства