Форми організації бізнесу

У підприємницькій діяльності одним з найважливіших є питання про форму її організації. Організаційно-господарською одиницею (первинною структурною ланкою) бізнесу є фірма (підприємство, організація, установа тощо), або компанія.

Фірма (компанія) - це загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприєм­ства. Вона відбиває лише той факт, що підприємство або організа­ція мають права юридичної особи, проте поняття «фірма» не відо­бражає організаційно-правового статусу підприємства. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяль­ності господарюючого суб'єкта.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну орга­нізаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

• кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

• хто є власником використаного капіталу;

• джерела майна як матеріальної основи господарської діяль­ності;

• межі майнової (матеріальної) відповідальності;

• спосіб розподілу прибутку і збитків;

• форма управління суб'єктом господарювання. Вибір органі­
заційно-правової форми підприємства залежить від багатьох чин­ників:

• відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена гене­рального партнера і обмежена молодшого партнера);

• оподаткування (податків фізичних осіб, подвійне оподатку­вання у корпораціях);

• потреба у фінансових коштах (власних, позичкових);

• управлінські здібності підприємця (команди менеджерів фірми);

• передбачувана тривалість існування фірми;

• можливість зміни власника.

З урахуванням названих та інших чинників підприємець:

• визначає потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов'язків залежно від поставлених цілей і завдань;

• вирішує питання про порядок створення статутного фонду підприємства (організації);

• вибирає форму організаційної побудови підприємства і схему управління ним;

• погоджує свій вибір з вимогами підприємницького права (пра­вової основи підприємництва).

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми під­приємницької діяльності: одноосібні володіння; партнерства (това­риства); корпорації.

Одноосібне володіння - це підприємство, власником якого є фі­зична особа або ж сім'я. Вона отримує певний дохід (прибуток), але несе весь тягар господарського ризику.

Одноосібні володіння мають такі переваги:

• оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтере­сах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках);

• у власника фірми витрати на організацію виробництва неве­ликі. Його управлінські рішення негайно втілюються життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Неве-
ликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями;

• одноосібному володінню властива простота в організації фір­ми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Недоліками одноосібного підприємництва є те, що:

• мають місце труднощі із залученням великих капіталів, влас­них фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку своєї справи. Через невисокий рівень плато­спроможності комерційні банки неохоче надають таким підприєм­цям великі кредити, вимагаючи вищу плату за користування ними;

• повна відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе майно, яке піде на сплату бор­гів кредиторам;

• відсутність спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, не­гативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не кожен здатний на це;

• невизначеність термінів функціонування. Підприємницька ді­яльність такої організаційної форми юридичне припиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захво­рювання або смерті одноосібного власника.

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємниц­тва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності пе­редбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступа­ють у партнерство, є договір.

Перевагами партнерства в порівнянні з одноосібними володін­нями є те, що:

• зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам;

• вдосконалюється управління фірмою. З'являється спеціаліза­
ція в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між парт­нерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів;

• велика свобода та оперативність господарських дій;

• як і одноосібні володіння, партнерства користуються подат­ковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподаткову­ється як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, а саме:

• необмежена відповідальність будь-якого товариства може за­грожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність;

• недостатність досвіду господарювання і несумісність інтере­сів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а ко­лективний менеджмент - негнучке управління товариством;

• непередбачуваність процесу і результатів діяльності товари­ства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

За ступенем участі засновників (парт­нерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додат­ковою та обмеженою відповідальністю.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товари­ство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товари­ство, статутний (складений) капітал якого поділений на частки ви­значених установчими документами розмірів. Учасники такого то­вариства відповідають за його боргами своїми внесками до статут­ного (складеного) капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному роз­мірі до внеска кожного учасника. Граничний розмір відповідальнос­ті учасників передбачається в установчих документах.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займа­ються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством визнається товариство, в якому ра­зом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені то­вариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні то­вариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товари­ства.

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відпо­відальність за боргами товариства.

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою фор­мою підприємницької діяльності, її власниками вважаються акціо­нери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації на­лежить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна части­на розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власни­ками акцій) і менеджерами.

Відповідно Закону України «Про акціонерні товариства» № 514- VI від 17 вересня 2008 року акціонерним визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кіль­кість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, ак­ціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (під­приємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акці­онерні товариства та приватні акціонерні товариства. Кількісний
склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може пе­ревищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки при­ватне розміщення акцій.

У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про змі­ну типу товариства - з приватного на публічне.

Перевагами корпорації (акціонерного товариства) є те, що:

• корпорація є найефективнішою формою організації підпри­ємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об' єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних на­прямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощуван­ня виробничого потенціалу;

• корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги ви­робництва або послуг. Це дає можливість отримувати прибуток, що постійно зростає; кожний акціонер, як співвласник корпорації, несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізич­ним особам;

• корпорація - це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необ­межені можливості для перспективного розвитку.

Недоліками корпоративної форми організації підприємницької діяльності є те, що:

• в корпорації мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління.;

• корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одини­цю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу.

Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім - дивіденди акціонерів, тобто фактично є пробле­ма подвійного оподаткування;

• у корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

2.

<< | >>
Источник: Грушко В.І., Наконечна О.С., Чумаченко О.Г.. Національні фінанси: Підручник. - К. : ВНЗ «Універси­тет економіки та права «КРОК»,2017. - 660 с.. 2017

Еще по теме Форми організації бізнесу: