1.3. Інформаційні технології як засіб забезпечення комунікацій у державному управлінні

Інформатизація – це перехід суспільства в якісно новий стан, вихід на нові історичні рубежі, що називаються інформаційним суспільством. Звідси, інформаційне суспільство – об’єктивно виникаюча в ході історичного процесу стадія суспільного розвитку [43, с.

11] .

Трансформується сучасний світ, а разом з ним трансформується й роль людини в ньому. Становлення нового суспільства таким чином “є результатом повільної еволюції, у ході якої технологічний і господарський прогрес втілюється не стільки в нарощуванні обсягу вироблених благ, скільки у зміні відношення людини до самої себе та свого місця в оточуючому світі”[41].

Сьогодні для України гострою залишається проблема вибору механізмів для організації відкритого комунікативного дискурсу як засобу демократизації та консолідації суспільства. Аналіз тенденцій розвитку відносин між владою, засобами масової інформації, їх власниками та громадськістю свідчить, що застосування ліберально-ринкових інструментів для трансформації тоталітарної моделі не змогло повною мірою забезпечити виконання українськими засобами масової інформації функцій ефективного каналу політичної комунікації [56].

E-демократія, зазначає Стівен Кліфт, являє собою використання інформації і технологій зв’язку і стратегій демократичними акторами (державними інституціями, парламентарями, медіа, політичними організаціями, громадянами/виборцями) у межах політичного й управлінського процесів локальних суспільств, країни в цілому і на міжнародній арені. Багато в чому, е-демократія припускає, що ширшою та більш активною участь громадянина стала можливою завдяки Інтернет, мобільному зв’язку, та іншим технологіям представницької демократії сьогодні, а також через більш партисипаторні чи прямі форми участі громадянина в розв’язанні суспільних проблем”[145].

В сучасних умовах інформаційні системи і інформаційні технології, які є технологічними процесами, що охоплюють інформаційну діяльність управлінських працівників, пов'язаних з підготовкою і прийняттям управлінських рішень, які включають процеси збору, передачі, зберігання і обробки інформації, у всіх її можливих формах і проявах виступають необхідним інструментом успішного управління бізнесом – від невеликих фірм до великих корпорацій. Формування і рівень розвитку ринку інформації, інформаційних ресурсів, інформаційного простору в цілому є основою і однією з визначальних характеристик розвитку будь-якої соціально-економічної (господарської) системи як на макро- так і на мікрорівні. Сферою використання інформаційних технологій у державному управлінні є три напрямки: у відповідності до комунікаційних потреб організації: потреби у інформації, власні комунікаційні потреби та потребу у спілкуванні з громадськістю.

Серед завдань, що необхідно вирішити на шляху забезпечення комунікацій засобами інформаційних технологій постають наступні:

– дослідження основних напрямів розвитку українського ринку інформаційних продуктів і послуг;

– проведення аналізу сутності і особливостей інформаційних технологій;

–основні етапи розробки державної інформаційної політики.

Сучасні програмні продукти відрізняються високою технологічністю і в даний час на ринку програмного забезпечення на передній план виходять великі державні установи-розробники, що працюють в умовах жорсткої конкуренції. При цьому важливою науковою і практичною задачею на даному етапі є постійний моніторинг тенденцій змін і перспектив розвитку ринку інформаційних продуктів і послуг.

Основою створення інформаційних продуктів є безпосередньо інформаційні ресурси. При цьому за своєю суттю будь-який інформаційний продукт відображає інформаційну модель його виробника і втілює його власне уявлення про конкретну предметну сферу для якої він створений.

Інформаційний продукт, є результатом інтелектуальної і інформаційної діяльності людини, представленої на ринку у вигляді інформаційних товарів і послуг. При цьому даний вид продукту повинен бути зафіксований на матеріальному носії будь-якої фізичної властивості у вигляді документів, статей, оглядів, програм, книг і т.д.

Як і будь-яка інша матеріальна продукція в ході реалізації на ринку інформаційний продукт може розповсюджуватися за допомогою послуг. В даному випадку поряд з традиційними видами послуг, що є результатом невиробничої діяльності суб'єкта господарювання, спрямованим на задоволення потреб людини або організації у використанні різних продуктів, слід окремо виділити інформаційні послуги.

Інформаційна послуга є здійсненням у вказаній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб. Основними видами інформаційної діяльності в даному випадку є отримання, використання, розповсюдження, передача і зберігання інформації. Підготовкою і наданням інформаційних продуктів займаються спеціалізовані інформаційні державні установи [90, с.403].

Надання інформаційних послуг передбачає отримання і надання в розпорядження користувача інформаційних продуктів, що оформляється за допомогою укладання угоди (договору) між наданням і використанням послуг стороною. Перелік послуг, що надаються, визначається обсягом, якістю, предметною орієнтацією по сфері використання інформаційних ресурсів і створюваних на їх основі інформаційних продуктів.

Слід враховувати, що виникнення інформаційних послуг можливе тільки за наявності баз даних в комп'ютерному або некомп'ютерному варіанті. Під базою даних розуміється сукупність пов'язаних даних, правила організації яких засновані на загальних принципах опису, зберігання і маніпулювання даними.

Бази даних є джерелом і свого роду напівфабрикатом при підготовці інформаційних послуг відповідними службами. Бази даних, хоча вони так і не називалися, існували і до комп'ютерного періоду в бібліотеках, архівах, фондах, довідкових бюро і інших подібних організаціях. В них містяться всілякі відомості про події, явища, об'єкти, процеси, публікації і т.д. Розвиток комп'ютерних технологій суттєво збільшив обсяги баз даних, що зберігаються і відповідно розширив круг інформаційних послуг.

В цілому, зміст інформаційної послуги визначається, в першу чергу, характером інформації, що надається користувачу. В загальному вигляді етапи надання інформаційної послуги можна представити на прикладі формування пакету нормативних документів замовника.

При цьому важливими складовими процесу надання інформаційних послуг є інформаційні ресурси, їх вартість, суб'єкти володіння, а також попит і пропозиція даних ресурсів. Як і для традиційних видів ресурсів і товарів, для інформаційних ресурсів існує ринок інформаційних продуктів і послуг.

Ринок інформаційних продуктів і послуг (інформаційний ринок) є системою економічних, правових і організаційних відносин по торгівлі продуктами інтелектуальної праці на комерційній основі [68, с. 151].

Формування стійкого ринку інформаційних послуг почалося з середини 50-х рр. В цей період основними постачальниками інформаційних послуг були виключно інформаційні служби академічних, професійних і науково-технічних товариств, державних установ, учбових закладів. При цьому достатньо вузьким було коло споживачів – вчені і фахівці у галузі науки і техніки.

Слід відзначити, що до середини 80-х рр. лідируюче місце на ринку інформаційних послуг із значним відривом від інших країн посідали США. Причому державна політика була зорієнтована на підвищення ролі ринку і скорочення ролі держави. З середини 80-х рр. Японія і країни Західної Європи наздогнали США багато в чому завдяки змішаному характеру економіки всієї індустрії інформації з переважанням державного сектора. У даний час на інформаційному ринку намітилося відставання США від темпів зростання інформаційних послуг у Японії та інших країнах, що спонукало уряд США прийняти ряд заходів і скоректувати державну політику у бік збільшення державного регулювання і додаткового фінансування системи науково-технічних комунікацій.

Теперішній період розвитку сучасного інформаційного ринку характеризується бурхливим розвитком і динамічним зростанням. Подібна активна динаміка викликана в першу чергу розвитком сучасних високих інформаційних і комунікаційних технологій, а також загальними тенденціями переходу до глобального інформаційного суспільства.

Так, в даний час розширюються уявлення про нематеріальні основні виробничі фонди, що включають ліцензії, патенти, методології, бази даних, системи програмування, інформаційні системи. Згідно наявним оцінкам, щорічно державні установи в США витрачають 32 млрд. доларів на закупівлю інформації, а світові витрати перевищують 100 млрд. доларів в рік. Інтенсивно зростає кількість комп'ютерів, що випускаються і використовуються в різних країнах, число інтернет-серверів і інтернет-користувачів [112, с.119].

Активно розробляються і впроваджуються нові технології і виробництво носіїв інформації, телекомунікаційних систем, мобільного зв'язку, електронного бізнесу. З'явився новий термін – інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), які сьогодні включають весь спектр комп'ютерного і телекомунікаційного забезпечення, що сприяє найшвидшому перетворенню суспільства в інформаційне.

Серед двох основних тенденцій сучасного наступу ІКТ слід виділити той факт, що мобільний зв'язок і електронна комерція виявилися по різному поширені в Європі і Америці.

В Україні також на сьогоднішній день швидкими темпами йде формування ринку інформаційних продуктів і послуг. За останні роки в країні суттєво зміцнилася техніко-технологічна база інформатизації, постійно зростає обсяг продажів засобів інформатизації, комп'ютерів, телекомунікаційного обладнання. Вклад галузей виробництва інформаційно-комунікаційних технологій і обсягу інформаційно-комунікаційних послуг в український ВВП сьогодні складає вже приблизно 6%. Ринок інформаційно-комунікаційних технологій, один з основних і наймасштабніших сегментів ринку інформаційних продуктів і послуг, в цілому зберіг високі темпи зростання. Так, його обсяг в 2001 р. склав мінімум 2,012 млрд. дол., а щорічний приріст залишається на рівні 5-6%. Щорічне споживання продуктів і послуг українського інформаційного ринку в середньорічному бюджеті середньостатистичного громадянина України складає близько 5,8 - 6%.

Вже в 2004-2006 рр. спостерігалося зростання ринку на 25-30%, тобто з 2001 р. даний показник збільшився в 5 разів. Це обумовлено тим, що в Україні ще не насичений ні споживацький, ні корпоративний ринок. Ринок послуг на сьогоднішній день також ще недостатньо розвинений, однак темпи його зростання великі, оскільки все більша кількість споживачів згодна платити велику ціну за якісні послуги і сервіс.

Слід відзначити, що всі останні новинки в сфері IT-продукції потрапляють на український ринок одночасно з іншими країнами. Також достатньо активно розвиваються роздрібні мережі, приходять на ринок нові виробники, що у свою чергу веде до посилення конкуренції.

Швидко зростає число користувачів Інтернету і кількість українських сайтів в ньому. Також зростає оборот українських інтернет-компаній «нової інтернет-економіки», які входять в загальний блок «інформаційні технології».

Загальний прогноз по зростанню ринку інформаційно-комунікаційних технологій в Україні на 2006 рік було визначено на рівні 500-600 млн. дол. У 2007 році, за оцінками консалтингової компанії «Компьюс Україна», темпи зростання ринку тільки дротового широкосмугового доступу (ШСД) до Інтернету становитимуть 150% за кількістю абонентів і близько 70% за доходами. Загалом, за даними агентства, на кінець року в Україні налічувалося близько 800 тис. користувачів ШСД, з них близько 75 тис. – корпоративні. Обсяг ринку 170 млн. дол. [96].

Розширяється сфера міжнародного інформаційного обміну. Відставання України від розвинених країн вже не таке драматичне, як це було на початку 90-х років - в сфері інфокомунікацій країна рухаєтья в тому напрямку, що і багато країн ЄС.

Також слід відзначити, що в даний час комп’ютерізовано багато галузей господарства, банківська сфера і сфера державного управління. В органах державної влади, а також в деяких регіонах проведена модернізація парку ЕОМ, розвивається система державних інформаційних ресурсів, в системі державного управління в цілому досягнута відносно висока насиченість інформаційними системами і телекомунікаційними мережами.

В даний час на інформаційному ринку представлена певна номенклатура продуктів і послуг, яка характеризується умовами і механізмами їх надання, цінами. На відміну від торгівлі звичайними товарами, що мають матеріально-речову форму, на даному ринку як предмет продажу або обміну виступають інформаційні системи, інформаційні технології, ліцензії, патенти, товарні знаки, ноу-хау, інженерно-технічні послуги, різного роду інформація і інші види інформаційних ресурсів.

Як було зазначено, основним джерелом інформації для інформаційного обслуговування в сучасному суспільстві є бази даних. Вони інтегрують в собі постачальників і споживачів інформаційних послуг, зв'язки і відносини між ними, порядок і умови продажу і покупки інформаційних послуг.

На теперішній момент в економічній і науковій літературі поки відсутня єдина думка щодо інфраструктури інформаційного ринку. Під інфраструктурою інформаційного ринку розуміється сукупність секторів, кожний з яких об'єднує групу людей або організацій, які пропонують однорідні інформаційні продукти і послуги [92, с.180].

Узагальнюючи висловлені у ряді робіт [4,53,68,92] думки щодо інфраструктури інформаційного ринку, виділимо основні її елементи: науково-технічна продукція у вигляді проектних, технологічних, методологічних розробок по різних галузях; об'єкти художньої культури у вигляді текстової, візуальної і аудіо продукції; послуги освіти; всі види навчання; управлінські дані і повідомлення; політична і господарська інформація; статистичні дані; дані про ринкову ситуацію, інформаційні повідомлення; оцінки й рекомендації по прийняттю рішень; побутова інформація; повідомлення загального характеру, відомості про споживацький ринок праці.

Сектор науково-технічної інформації є найважливішим в загальній структурі системи науково-технічної інформації країни. Основною метою створення і розвитку даного сектора є підвищення ефективності використовування результатів наукової і науково-технічної діяльності суспільства.

Найважливішим механізмом для реалізації даної мети є, на наш погляд, створення системи обліку інформації про результати наукових досліджень і технологічних розробок, одержаних організаціями різної організаційно-правової форми і форми власності, а також забезпечення доступу до цієї інформації.

Основними елементами даної системи є підсистема реєстрації науково-технічної інформації і документації, підсистема реферативно-бібліографічного обслуговування, підсистема забезпечуючих ресурсів науково-технічної інформації, а також підсистема первинної НТІ, куди входять мережа електронних бібліотек, баз даних і довідково-інформаційних фонди. На поточний період бібліотечні фонди складають найстабільнішу складову українських інформаційних ресурсів.

Що стосується відділів наукової і технічної інформації на підприємствах, в інститутах, конструкторських бюро, то слід відзначити, що за час проведення реформ і ринкових перетворень ця частина інформаційної інфраструктури зазнала найбільші зміни. Значну частину з них було втрачено, оскільки підприємства самі вирішували питання, як їм вижити в економічно складний період. Однак є підстави вважати, що із стабілізацією економіки ця ланка інформаційної інфраструктури почне відновлюватися.

Слід також відзначити, що специфічною межею структури інформаційного ринку є те, що стан і рівень його розвитку виступають одночасно і результатом і умовою функціонування ринкової економіки, пов'язаною як з можливостями існуючих інформаційних технологій, так і з інформаційними потребами споживачів.

Різноманіття видів інформації зумовлює широке коло споживачів інформаційних продуктів і послуг. Внаслідок того, що на інформацію є і споживацький і виробничий попит, вона є предметом як індивідуального, так і виробничого користування. Однак на сьогоднішній день основну масу інформаційних продуктів споживають саме підприємства, а не індивідуальні користувачі.

Зокрема, основними напрямами використовування інформаційних ресурсів є: маркетингові дослідження, ділові консультації, технологія виробництва, оперативна управлінська інформація і т.д. У свою чергу прямі закупівлі інформаційних продуктів і послуг населенням в розвинених країнах складають всього лише 8% від загального обсягу продажів інформаційного сектора [68, с.150].

При високому рівні розвитку сучасних інформаційних технологій споживач має нагоду робити вибір між традиційними і нетрадиційними способами надання інформації. Наприклад, вже в багатьох бібліотеках можна використовувати ручний або електронний каталог, замовляти ксерокопії необхідної журнальної статі або проводити пошук в повнотекстових базах даних і т.п.

Слід відзначити, що значну роль в інформаційному забезпеченні системи державного управління грають зарубіжні інформаційні служби і центри. З одного боку, інформація все більш набуває інтернаціонального характеру, а, з іншою, спостерігається явна тенденція західних інформаційних служб до освоєння українського інформаційного ринку, чому сприяє розвиток телекомунікацій і доступність інформації, особливо по мережі Інтернет. Серед найкрупніших інформаційних служб світу слід виділити такі як CAS (хімія і хімічні технології), BIOSIS (біологія), INSPEC (фізика, обчислювальна техніка), INIS (фізика), MEDLARS (медицина), PASCAL (політематична) і ін.

Масштабна присутність західних інформаційних служб і агентств на українському ринку також викликана тим, що вітчизняні інформаційні продукти і послуги, що вже є на ринку, часто не задовольняють нинішні потреби підприємців. Також слід зазначити значно кращу забезпеченість і рівень розвитку зарубіжних суб'єктів інформаційної інфраструктури. Так, за рубежем випускається величезна кількість періодичних видань, що відображають особливості інформаційних ресурсів і технологій їх обробки, новині і аналітику інформаційної сфери, а також розкривають ефективні способи споживання інформації.

В процесі формування цін на інформаційні продукти і послуги кожний виробник вирішує цілий ряд питань: наскільки унікальна дана продукція, яка платоспроможність споживачів, яка структура ринку даного продукту і т.д. Як правило, найбільшу цінність представляє унікальність продукту, оскільки на ринку баз даних багато хто з них не має аналогів, що суттєво підвищує їх вартість.

Також цінність інформаційного продукту характеризується значною кількістю властивостей, зокрема таких, як значущість, корисність, повнота, своєчасність, доступність, форма подачі, достовірність і т.д. Ця якісна різноманітність інформаційних продуктів обумовлює таку особливість ціноутворення на ринку інформації, як широке використання договірних цін, націнок за новизну, знижень ціни, знижок, цінових пільг, тобто всіх доступних способів додання гнучкості цінам. Дані особливості ціноутворення ще раз підтверджують особливий характер інформації як товару, що неминуче накладає відбиток на принципи встановлення цін на ринку інформаційних продуктів.

Важливою практичною правовою проблемою для комерційних і колишніх некомерційних служб, що народжуються, в розвитку ринкових відносин в інформаційній діяльності стали постійні зміни законодавства, регулюючого господарську діяльність і, перш за все, податкового. Аналіз українського ринку інформаційних продуктів і послуг показує, що він все ще розвинений дуже слабо.

Інформаційна діяльність в Україні в цілому як і раніше збиткова. Навіть висока рентабельність комерційних інформаційних служб не в змозі поліпшити результати в цілому, оскільки державний сектор поки не подолав межі планової збитковості і не зміг вийти хоча б на рівень неприбуткової роботи.

Проте, всього за декілька років нові українські підприємці пройшли величезний шлях від примітивного перепродажу державних інформаційних ресурсів до інвестицій хоча б частини зароблених коштів в розвиток бізнесу. На жаль, в інформаційній діяльності, на відміну від багатьох інших областей української економіки, процес утворення єдиного підприємницького співтовариства, що все більш усвідомлює свої інтереси і цілі, відбувається сповільненими темпами.

Аналіз результатів останніх років показав, що, по суті, в українській інформаційній інфраструктурі не лишилося елементів (ні державних, ні громадських, ні приватних), які могли б узяти на себе завдання реформування – переведення інформаційної діяльності на ринкові рейки.

Це посилює ізоляцію даного сектора українського ринку від відповідного сектора ринку світового [92, с.152].

Очевидно, що інформаційна діяльність в Україні на сьогоднішній момент вже не може далі залишатися в стані відособленого розвитку та ізоляції. Маючи на увазі, що будь-яка країна, у тому числі й Україна, не може розвиватися без національної інформаційної інфраструктури, вже найближчим часом необхідно почати розробку адекватної програми модернізації української інформаційної інфраструктури. При цьому необхідно вийти за рамки вже звичних схем розвитку інформаційної діяльності і інформатизації, оскільки тільки нові підходи зможуть забезпечити ефективний результат, відповідний новим реаліям.

Це також обумовлюється останніми тенденціями світового розвитку інформаційної сфери. Так, зокрема, на зустрічі керівників країн «великої вісімки» в Японії була прийнята Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства, в якій відзначено, що інформаційні і телекомунікаційні технології є одними з найважливіших факторів, що впливають на формування суспільства XXI століття. Ці технології повинні сприяти розширенню виробництва, підтримувати економічне зростання і зайнятість, сприяти підприємницькій діяльності і розвитку ринку товарів і послуг на базі передового комп'ютерного оснащення, а також забезпечувати захист інтелектуальної власності і зміцнення людського потенціалу, сприяти послідовному підвищенню рівня життя населення [69].

Очевидно, що для досягнення мети вимагається подолати існуючі проблеми забезпечення можливостей доступу людини до інформаційних ресурсів і комунікаційних мереж як усередині держав, так і між ними. У зв'язку з цим об'єктивною необхідністю є визначення нових напрямів державної інформаційної політики, пріоритетів розвитку системи науково-технічної інформації з урахуванням сучасного стану комп'ютерно-телекомунікаційного оточення і існуючих схем розвитку і взаємодії видавництв, бібліотек, інформаційних центрів. При цьому слід враховувати наступні тенденції і аспекти розвитку інформаційної інфраструктури:

· зростання ролі Інтернет в системі науково-технічної інформації;

· розвиток електронних ресурсів і електронних бібліотек;

· корпоративність бібліотечно-інформаційних технологій і систем;

· важливість нормативно-правового аспекту.

Очевидно, що вирішення основних проблем розвитку українського ринку ІПП вимагає розробки відповідних заходів, адекватних сучасним тенденціям розвитку і спрямованих на забезпечення його ефективного функціонування.

Йдеться, перш за все, про необхідність розробки державної інформаційної політики, спрямованої на підтримку розвитку інформаційної сфери і ринку ІПП. Здійснювати державну підтримку даного сектора слід цілеспрямовано і поетапно. Слід зазначити важливість і необхідність переходу до інноваційного шляху розвитку економіки і, перш за все, в інформаційній сфері. Україна у цій царині перебуває досить далеко від світових лідерів. Значна частина наших громадян позбавлені доступних за ціною послуг у сфері багатоканального телебачення, швидкісного Інтернету, часто навіть стаціонарної телефонії. Однією з причин є надзвичайно відстала телекомунікаційна мережа, що дісталась у спадок із 70-80-х років минулого сторіччя. Крім того, досі не розроблені основи державної політики у телекомунікаційній сфері і концепція розвитку телекомунікаційного середовища України.

На думку провідних науковців та фахівців у галузі телекомунікацій М. Єльченка, Т. Наритника, В. Цендровського у середньостроковій перспективі, плануючи реалізацію комунікаційних проектів у найближчі 12-15 років слід орієнтуватись на те, що від 15 до 20% населення будуть прямими користувачами послуг мікрохвильових систем супутникового зв’язку і мовлення та від 25 до 30 відсотків будуть залучені до багатоканальних кабельних систем у цифровому виконанні [35]. Звідси випливає, що від 50 до 60 відсотків потенційних користувачів медіа послуг України залишаться у зоні наземного ефірного мовлення. Тому, на погляд авторів, в Україні перевагу варто віддати саме розвиткові мікрохвильових мультимедійних систем цифрового наземного мовлення і передачі даних [35].

Отже, розробка укрупненої схеми і принципів побудови інтегрованого мікрохвильово-кабельного телекомунікаційного середовища України, підтримуваного підсистемами супутникового та волоконно-кабельного зв’язку, а також відповідного техніко-економічного обґрунтування можуть бути виконані у вигляді концепції. Поява основ концепції і бізнес-проектів, їх реалізація – завдання вкрай актуальне [35].

Відсутність національної політики у галузі телекомунікацій ускладнено також і проблемами організаційно-правового забезпечення діяльності галузі.

Існуюча на сьогодні в Україні реалізація принципу поділу влади в державному керуванні в сфері ІКТ не може бути визнана ефективною: повноваження визначені не досить чітко, єдина система не проглядається, діяльність суб'єктів практично не координується й не відповідає світовим вимогам (наприклад, рішенням WSIS-2005 - всесвітнього Саміту ООН з питань інформаційного суспільства). Сьогодні в галузі комунікацій одночасно працюють Мінтрансзв'язку (Держзв'язок, «Укртелеком»), Держкомтелерадіо (концерн РРТ), національне космічне агентство України («Укркосмос»), Нацрада з питань регулювання зв'язку. На сьогодні питання державного регулювання телекомунікаційного простору виглядає невирішеним [96].

Тому існує гостра необхідність відтворення центрального органа виконавчої влади, що реалізує державне управління у сфері ІКТ, ідейну координацію вже існуючих органів влади, і відповідальну за положення справ у суміжних секторах економіки, прямо або побічно приймаюча участь у національному й міжнародному поділі праці з використанням ІКТ.

На думку Інтернет-Асоціації України й провідних засобів масової інформації українського сегмента Інтернет на нове міністерство повинна бути покладена координуюча функція, у тому числі по:

• розробці основ політики в сфері ІКТ;

• організації розробки й реалізацій концепцій основних напрямків і програм;

• міжгалузевій координації й контролю органів державної влади в сфері ІКТ;

• загальному нагляду за можливостями реалізації суб'єктами інформаційних відносин прав на доступ до інформації;

• науковому й організаційно-методичному керівництву в сфері розробки ІКТ, а також нормативно-правової бази;

• спільної з іншими відомствами розробці й прийнятті стандартів у сфері ІКТ;

• вирішення конфліктів інтересів між суб'єктами ринку й органами державної влади в сфері ІКТ.

Вирішивши ці питання можна рухатись далі без гальмування та блукання в коридорах державних регуляторів.

Що ж стосується хаосу законотворчих модифікацій, то їх можна зупинити тільки одним способом, а саме - якомога швидше приступитися до створення Інформаційного Кодексу України.

30 листопада 2006 року відбулася наукова конференція "Технології електронного уряду в сфері державного керування. Електронний регіон й Електронне міністерство", організована Cisco Systems і вітчизняним розроблювачем інформаційно-аналітичних систем і програмного забезпечення компанією Softline. На конференції біло відзначено в тому числі наступне [143]. В усім світі органи влади прагнуть удосконалювати зв'язок і взаємодія зі своїми громадянами, надаючи їм усе більше якісні послуги. Про європейський досвід впровадження державних електронних послуг і про перспективи їхнього розвитку в Україні розповів Валерій Фищук, заступник директора українського представництва Cisco Systems по взаємодії з державним сектором: «Хоча органи державної влади діють як окремі незалежні міністерства й відомства, які у свою чергу розділяються на більше дрібні підрозділи, для громадян всі вони є єдиним урядом. Одне з основних завдань, що коштують перед органами державної влади, - стати більше доступними для своїх власних громадян, надаючи максимальну кількість послуг в електронному виді».

У інформаційному просторі України Інтернет посідає поки що надто скромне місце. Дослідження, проведені компанією MMI Ukraine, свідчать, що ядро користувачів мережі в Україні складає не більше 700 тис., а число людей, що використовує мережу час від часу, не більше 2 млн.чол. У сумі це складає 2 – 4% населення України [94].

Серед фахівців (насамперед, в технічній сфері) існує вкрай негативне ставлення до ідеї правового регулювання відносин, які виникають в Інтернет-середовищі. Про це може свідчити розповсюджена в мережі «Декларація незалежності кіберпростору», де проголошується право на свободу Інтернет-простору, декларується принцип невтручання жодної з країн в регулювання Інтернет-відносин [144].

Нормативними актами, які безпосередньо визначають основні напрямки регулювання Інтернет-відносин в Україні, є Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31 липня 2000 р. [82].

На розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян, юридичних осіб усіх форм власності України, подання у ній належним чином національних інформаційних ресурсів спрямований Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні". Органи державної влади на місцях мають всіляко сприяти створенню у найкоротший термін відповідних економічних, технічних та інших умов щодо забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових установ, органів державної влади та місцевого самоврядування до мережі Інтернет. Були прийняті ще ряд законодавчих актів, згідно з якими почала функціонувати, зокрема, програма "електронний уряд", впроваджуються інші заходи щодо поширення інформаційних технологій [31].

Україна робить лише перші кроки на шляху становлення інформаційного суспільства: стратегія входження країни до світового інформаційного простору тільки формується так само, як і соціальна складова нормотворчого процесу в цьому напрямку [117]. В цілому можна сказати, що інформатизація є процесом трансформації сучасного суспільства в нове інформаційне суспільство, де інформація набуває домінуюче значення. Тобто по суті, розглядаючи процес становлення інформаційного суспільства, ми розглядаємо сам процес інформатизації. При цьому появу нових способів обробки інформації на основі сучасної техніки і технологій можна назвати інформаційною революцією в державному управлінні [99].

Діяльність систем науково-технічної інформації в цьому напрямі, зокрема результати НДДКР, інформаційні і аналітичні звіти і огляди користуються недостатнім попитом. В цьому також полягає одне з нових завдань державної політики у сфері розвитку вітчизняного ринку ІПП, а саме підвищення рівня інформаційного забезпечення реального сектора економіки. Серед основних завдань слід виділити наступні: залучення усіх можливостей науково-технологічної і технічної сфери для переведення вітчизняної промисловості на інноваційний розвиток; вдосконалення і розвиток фундаментальних і орієнтованих пошукових досліджень; посилення концентрації державних ресурсів у сфері прикладних НДДКР з обов'язковою орієнтацією на кінцевий продукт; державна інвестиційна підтримка програм, пов'язаних з інформаційною підтримкою науки і виробництва; стимулювання розробки інформаційних інноваційних продуктів і фінансування даних проектів.

При цьому в основі системи державної підтримки інноваційних проектів, пов'язаних з інформаційною підтримкою науки і виробництва, повинні лежати принципи відповідності основних напрямів науково-технічного розвитку основним пріоритетам і перспективам розвитку інформаційного суспільства. Постановка і реалізація широкого спектру задач розвитку інформаційної інфраструктури науково-технологічного розвитку повинна бути спрямована на досягнення основної мети – створення системи ефективного інформаційного забезпечення процесу розширеного відтворювання знань як основи соціально-економічного, науково-освітнього і культурного розвитку суспільства.

Європейський Союз з усією відповідальністю поставився до окреслених завдань побудови інформаційного суспільства. Свідченням цього є і робота Форуму з питань обговорення проблем інформаційного суспільства, діяльність якого у більшості випадків допомогла на рівні європейської спільноти виявити ті основні проблемні зони, які вимагали особливої уваги. Окрім того, відповідні декларації, прийняті Європейським Союзом, окреслили й визначили шляхи і напрями формування інформаційного суспільства. Так, якщо в першій (1994 р.) Декларації проголошувалася необхідність побудови інформаційного суспільства загалом, а в 1997 р. визначалися основні аспекти і напрями цього процесу, то в 1999 р. – вже йшлося про відповідальність і роль держави у цих процесах, а також про те, що недостатньо виголосити наміри, і навіть недостатньо надати матеріальні можливості для використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, необхідно створити атмосферу сприяння використанню цих технологій, залучити людей до них, заохотити їх це робити. Саме з цією метою Європейським Союзом була розроблена Програма “Електронна Європа” і План дій „Електронна Європа 2002”. Вони стали своєрідним підсумком діяльності Європейського Союзу за попередні 5 років побудови інформаційного суспільства, і водночас визначають наступні, вже більш конкретні заходи і дії щодо його формування. Важливим аспектом реалізації цієї програми стали три напрями: 1) дешевий, швидкий, безпечний Інтернет, який передбачає: дешевий і швидкий доступ до Інтернет; швидкий Інтернет для дослідників та студентів; безпечні мережі та смарт-карти; 2) інвестиції в людей і вміння: європейська молодь у цифровий вік; робота в економіці, заснованій на знаннях; участь для всіх в економіці, заснованій на знаннях; 3) стимулювання використання Інтернету: розвинена е-комерція; урядові он-лайн: електронний доступ до публічних послуг; медицина в мережі Інтернет; європейський цифровий зміст для глобальних мереж; розумні транспортні системи [21].

У контексті даного дослідження особливо актуальними виглядають визначені О. Григор шляхи оптимізації процесу формування інформаційного суспільства в Україні:

· відзначена необхідність розробки та впровадження державної програми мотивації використання інформаційних і комунікаційних технологій як окремими громадянами України, так і органами державної влади й місцевого самоврядування;

· необхідність заохочення та сприяння доступу до мережі Інтернет за допомогою впровадження пільгових тарифів для студентів, учнів і пенсіонерів; сприяння у наданні електронних послуг громадянам і підприємцям по доступній ціні [21].

Ці два напрями формування інформаційного суспільства в Україні відповідають напрямам удосконалення внутрішнього маркетингу що полягає у відносинах усередині організації, а також стратегічного інтерактивного маркетингу, який забезпечує комунікацію між організацією та споживачем послуг, а також між споживачем та безпосереднім їх виконавцем.

За умов існуючої традиції «бюрократичної монополії на інформацію та користування не, про що йшлося вище, саме мотивація до використання інформаційних та комунікаційних технологій органами державного управління з одного боку та заохочення все більш широких верств населення до використання мережі Інтернет дозволить створити умови для подальшої демократизації державного управління, побудови синергетично-рефлексивної моделі державного управління.

Розглядаючи тенденції розвитку інформаційного ринку в Україні, необхідно відзначити, що на даний час загальна ситуація є достатньо сприятливою для розвитку інформаційної діяльності і ринку інформаційних продуктів та послуг, а також поширення міжнародної співпраці в даній сфері.

Україні необхідна державна інформаційна політика, спрямована на підтримку розвитку ринку інформаційних продуктів і послуг. Під державною інформаційною політикою слід розуміти регулюючу роль держави, спрямовану на розвиток інформаційної сфери суспільства, яка охоплює всю діяльність, пов'язану із створенням, зберіганням, обробкою, демонстрацією і передачею всіх видів інформації, у тому числі телекомунікаційні, інформаційні системи і засоби масової інформації.

Україна знаходиться на шляху становлення не лише держави, а й інформаційного простору. Інтернет при цьому стає одним з найважливіших факторів інтеграції України в міжнародний інформаційний простір та світовий ринок. На думку деяких дослідників, Інтернет-технології – ефективний інструмент здійснення традиційних функцій громадянської освіти та пожвавлення комунальної самоорганізації й активності. Так, деякі автори пишуть, що Інтернет сприяє розширенню й поліпшенню соціальних взаємозв’язків у сучасному світі, відкриваючи значно ширші, ніж раніше, горизонти для об’єднання людей у групи на основі спільних інтересів [118]. Можливості Інтернету дозволяють впливати на зміни структури і форми суспільної самоорганізації, замінювати застарілі громади новими, віртуальними, що долають традиційні обмеження в часі, просторі, мові тощо.

Завдяки Інтернету житель будь-якого віддаленого села чи провінційного містечка одержує можливість почуватися громадянином світу. Як відзначає В. Кувалдін, революційні зміни у сфері інформаційних технологій сприяють глибокій трансформації всієї системи соціальних зв’язків індивіда, розкріпаченню особистості, її звільненню від „твердої прив’язки до певного середовища” та відкриттю безпрецедентних можливостей вибору життєвих стратегій [60].

Значення Інтернету як неоціненного джерела інформаційних ресурсів важко недооцінити: дедалі більше урядовців, працівників державних органів звертаються за допомогою саме до глобальної мережі, зростає кількість передачі і прийому повідомлень не лише в межах Україні, а й за кордон. Можна погодитися з дослідниками, які вважають, що завдяки рефлексії інформаційно-комунікативна діяльність є універсальним інструментом самоорганізації взаємодії індивідів.

З точки зору прихильників комунітарної теорії, фізична дистанція більш не обмежує можливостей формування і функціонування людських спільнот. Х. Рейнольд говорить про це: „Громада” виникає, коли люди спілкуються одне з одним за допомогою Мережі досить довго, щоб розвинути стійкі взаємини. При цьому Мережа звільняє цей процес громадського устрою від географічних обмежень. Саме це вивільнення громади з пут географічних кордонів дозволяє розширити межі локальних громад до національного й інтернаціонального масштабу [7]. Проте не слід забувати, що Інтернет так само й закриває можливість для багатьох людей і, навіть, цілих країн, у світі отримувати необхідну інформацію з причин власної недоступності.

Внаслідок викладених вище проблем сьогодні для України гострою залишається проблема вибору механізмів для організації відкритого комунікативного дискурсу як засобу демократизації та консолідації суспільства [56].

Подальші дослідження повинні ґрунтуватись на наступних висновках:

1. Активна динаміка розвитку сучасного інформаційного ринку викликана розвитком сучасних інформаційних та комунікаційних технологій, а також загальні тенденції переходу до інформаційного суспільства.

2. Завдання, які необхідно вирішити на шляху забезпечення комунікації засобами інформаційних технологій пов’язані з трьома напрямками: 1)розробка ефективної державної інформаційної політики; 2) аналіз сутності і особливостей інформаційних технологій; 3) дослідження українського ринку інформаційних продуктів і послуг.

3. Поява нового терміну ІКТ, що включають весь спектр комп’ютерного і телекомунікаційного забезпечення, характеризує процес перетворення суспільства на інформаційне.

4. Ємність інформаційного простору України, зокрема користувачів Інтернет, як і в розвинутих країнах має стійку тенденцію до зростання.

5. Україна потребує розробки державної інформаційної політики, а також адекватної програми модернізації української інфраструктури, основними тенденціями якої є:

· зростання ролі Інтернет в системі науково-технічної інформації;

· розвиток корпоративного електронного ресурсу та електронних баз даних;

· інституціоналізація інформаційного простору: незалежно від ставлення держави до змісту, правового поля, перспектив його використання, це саме поле вже сьогодні продукує неформальні інституціональні норми, які у подальшому потребуватимуть адаптації державної політики.

<< | >>
Источник: Уманський Юрій Володимирович. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. Запоріжжя –2008. 2008

Еще по теме 1.3. Інформаційні технології як засіб забезпечення комунікацій у державному управлінні:

  1. 11.4. Прийняття рішень в адміністративно-державному управлінні
  2. 10.1. Регулювання суспільного сектору економіки. 10.2. Кош­ториси бюджетних установ. 10.3. Державні закупівлі як засіб задоволення державних потреб. 10.4. Механізм державних закупівель
  3. 10.3. Державні закупівлі як засіб задоволення державних потреб
  4. Уманський Юрій Володимирович. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. Запоріжжя –2008, 2008
  5. 9.4. Удосконалення інформаційно-технічного забезпечення Державного казначейства
  6. І. Михасюк та ін.. Державне регулювання економіки /За ред. д-ра. екон. наук, проф., акад. АН Вищої школи України І.Р.МИХАСЮКА/. - Львівський національний університет ім. І.Франка, Львів: "Українські технології",1999. - 640 с., 1999
  7. 9.1. Основи організації інформаційно-технічного забезпечення Державного казначейства
  8. Тема 2. Система фондів державного пенсійного забезпечення
  9. 1.1. Теоретичні засади інформаційного забезпечення системи державного управління
  10. 2.1. Використання інформаційних технологій в організації інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державного управління
  11. Тема 9. Інформаційно-технічне забезпечення діяльності органів Державного казначейства
  12. РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
  13. РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
  14. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
  15. 12.1. Необхідність охорони навколишнього природного середовища. 12.2. Принципи та об’єкти охорони навколишнього природного середовища. 12.3. Державне екологічне регулювання. 12.4. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. 12.5. Економічний механізм забезпечення природоохоронної діяльності
  16. 35. Цінні папери як засіб інвестування.
  17. План рахунків як засіб реєстрації операцій в обліку
  18. Державне втручання в економіку, державна економічна політика, державне управління економікою
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЕД України - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - Инновации - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -